#105 Берлін, Відень і п'ять книг,
яких мені не вистачає українською
У січні, після тижня вагань, я таки записалася на курс – Сторітелінг: як писати сильні тексти, де лекторка Настя Мозгова. Дівчина, чий блог я читаю із 2017 року.
Вирішила, що це дасть мені натхнення писати більше і… не помилилася. Бо тепер у мене трохи текстів, які написала для домашніх завдань. Одним із них я хочу поділитися тут.
Нещодавно я писала про книги, які вийшли у перекладі українською. Та цього разу хочу поговорити про ті, які прочитала іншими мовами, але дуже хочу, щоб моя подруга Анж змогла теж. Вона живе у Кам’янці-Подільському і, звісно, їй найпростіше купувати книги, котрі доступні в Україні та перекладені рідною мовою.
Минулого року я прочитала кілька книжок, які справили на мене сильне враження і котрі досі не видані українською (я перевірила!). Тож далі про них:
All Fours by Miranda July – це був червень 2025 і Берлін. Я вперше за останні 5 років вибралася кудись абсолютно сама і, звісно, в моїх планах був похід до книгарні, де будуть англомовні книжки. З цим чомусь важко у Вроцлаві. Вибір онлайн шикарний, а в книжкових або взагалі нічого нема, або дуже вузький асортимент. Так, я опинилася в книгарні-кав’ярні Ocelot, де переглянула усю невеличку шафку англомовних книжок. І побачила яскраву обкладинку All Fours. А коли відкрила її, то потрапила на гачок уже з першого речення. Міранда — мультидисциплінарна артистка, відома у США, але, на жаль, жодна її книга досі не перекладена українською. Головна героїня — 45-річна жінка, котра переживає мікс емоцій через свої почуття у шлюбі, материнство, пошуки власної ідентичності та перименопаузу, про яку дізнається від свого гінеколога, але ніколи раніше не чула про неї. На перший погляд, це дуже дивна книга, але якщо прислухатися — вона про те, що більшість жінок не дозволяє собі сказати вголос. Міранда пише водночас дуже просто і водночас несхоже на більшість сучасних авторів. Їй ок бути дивною, незручною чи відразливою. Мене вражає її сміливість, її бажання підтримати інших жінок та особисте бажання — зрозуміти саму себе. Точно знаю, що захочу прочитати її ще раз!
Scaffolding by Lauren Elkin – я побачила цю книжку у книгарні Hafi Books у Відні у жовтні 2025, поки моя подруга Ді добиралася до мене через усе місто після роботи. Смішно, цього разу теж купилася на незвичну обкладинку, бо про авторку та книжку нічого не знала. Та вже того вечора, попри втому від прокидання о 4-й ранку і цілого дня на ногах, я не змогла лягти спати, поки не прочитала з неї кілька речень. Це книга про психоаналіз, стосунки та Париж у різні роки. Що ми забуваємо, а що назавжди пам’ятаємо про всі наші стосунки? Куди зникають усі ці деталі, чи не зникають взагалі? Що буде, якщо ми матимемо змогу прожити все те, що тисячу разів прокручували у своїй голові? Lauren намагається відповісти на ці всі питання, не боячись незручностей та неприємних висновків. Вона описує своє життя в одному із районів Парижа, де щоранку ходить в одну і ту ж пекарню за багетом і зустрічає того самого сусіда, який врешті навіть стає її, типу, другом. Мені здається, що це дуже схоже на історію з кав’ярнею в моєму будинку, бо саме там у 2025-му я найчастіше знайомилася із людьми, яких тепер вважаю своїми друзями. Далі в книзі буде ще багато всього, в тому числі багато дискусій про психоаналіз, але я зупинюся тут.
Intermezzo by Sally Rooney – нові книги Саллі, зазвичай, не потребують якогось додаткового інтро, бо восени 2024-го про цю книгу не говорив хіба що той, хто взагалі не має інтернету. Мені ж так часто траплялися згадки цієї книжки на YouTube, що опиратися і не читати її було важко. Та останнім поштовхом замовити її стало те, що моя подруга Ді, яку я тут вже згадувала, купила її і почала читати. Побачивши це, я подумала, що буде круто почитати собі і потім разом обговорити. Спойлер: нам обом дуже сподобалося, і навіть зараз пам’ятаю, як раділа кожному вечору, коли І. вже спав, а я могла далі читати цю книжку. Книга справді показує, як письмо Саллі Руні еволюціонує. Хоча сюжет, як часто буває у авторки, крутиться довкола чотирьох персонажів, найбільше уваги приділено двом братам і їхньому особистому життю після смерті батька. Мені ж найбільше сподобалася одна із героїнь, котра живе у маленькому містечку, і про те, які виклики це накладає на її рішення та стиль життя в цілому. Щодо українського перекладу, то я бачу, що “Видавництво Старого Лева” оголосило, що купило права ще у 2024-му, але книга досі не вийшла. Сподіваюся, що переклад з’явиться вже найближчим часом.
Kameliowy Sklep Papierniczy by Ito Ogawa – у Польщі є одне видавництво, яке я дуже люблю — Tajfuny. Я закохалася у їхні обкладинки, коли вперше побачила у книгарні-кав’ярні у Вроцлаві — Popiół i Diament, коли пішла відсвяткувати туди свій день народження у 2022-му. Загалом, це видавництво спеціалізується на перекладах літератури Східної Азії. Назва книги, яку я хотіла б побачити українською, могла б звучати як «Камелійна крамниця канцтоварів». Це дуже приємна й повільна історія, яка розповідає про незвичну японську традицію — написання листів на замовлення. Головна героїня продовжує сімейну справу, допомагаючи людям висловити свої почуття через листи з різних нагод. У книжці багато уваги приділено деталям: паперу, чорнилу, почерку, каліграфії, а також самому процесу письма. Водночас це родинна історія — про повернення, пам’ять і про те, як люди вчаться пробачати одне одного, навіть коли це боляче й непросто. Цікавий феномен — польський переклад цієї книги вийшов швидше, аніж англійський. Прем’єра серед англомовної аудиторії запланована на 7-ме липня 2026 року.
Emotional Detox by Laura Ritthaler – з цією книжкою цікава історія, бо я побачила її теж у червні в Берліні в Ocelot, але там вона була лише німецькою. Тож я посумувала, що не читаю цією мовою, і забула. Але вже наступного дня, коли прогулювалася Берліном і зайшла у випадковий Concept Store, моєму здивуванню не було меж: поруч із прикрасами та пало санто лежала ця книжка, але іншого кольору і англійською (!). Сумнівів не було — я маю її купити. Це книга психологині із Берліна, написана лаконічно і просто — короткий гайд нашими емоціями, де кожен розділ супроводжується поясненнями, що можна зробити тут і зараз без надмірних зусиль, аби почуватися інакше. Це практичний порадник, аби збільшити легкість і задоволення від щоденних дій, із вправами, як подбати про себе у світі, де зовнішній шум кричить тобі зі всіх сторін купити чергову непотрібну річ, щоб почуватися щасливим. Я прочитала її дуже швидко і зараз відчуваю, що повертатимуся до неї знову і знову. Просто щоб нагадувати собі, які “ліки” потрібні моїй (чи будь-якій?) душі. А ще я знаю, скільком людям подарую її, якщо вона буде у перекладі українською.