У лютому був один пекельний тиждень, коли мене боліла голова щодня. Та не просто боліла, щоб ото перетерпіти і піти спати, а так, що цілу ніч не спиш, бо болить голова, а на ранок лише нарешті вирішуєш закинутися знеболювальними.
Щастя, коли знеболювальні допомагають та починають діяти, а ти знову можеш чути, бачити і говорити.
Ось про останнє мені і хочеться поговорити, тобто написати.
Я помітила раніше, що під кінець зима мені дається особливо важко, бо переважно кількість соціальних інтеракцій зведена до нуля (привіт, мінуси віддаленої роботи).
В якийсь момент світ однокімнатної квартири починає тиснути зі всіх боків, а сірість за вікном лише посилює це відчуття. Тіло і душа просто волочать тебе з дня в день, чекаючи весни.
Так може продовжуватися аж до настання теплих днів, які переважно приходять десь на початку квітня.
Та цього разу нам у Вроцлаві пощастило застати трохи теплих днів одразу з приходом календарної весни.
Сонце і тепло роблять своє, я відчула приплив сил та гарний настрій просто так і знову почала жити.
До погоди також додалася більша кількість розмов чи то в кафе у будинку, чи то з батьками друзів І. на дитячому майданчику після садочка.
Затяжна зимова сплячка відступала, мені знову захотілося слухати музику і пританцьовувати та підспівувати під неї.
Та все ж мені здається, що навіть зима була б легшою, якби я могла не обмежувати себе домом і більше бачитися з людьми (проте часті дитячі хвороби геть цьому не сприяють).
Я вірю, що кожна людина, яку я зустрічаю, має мені щось сказати, а я послухати.
Так, я почула від незнайомця в кафе (який потім стане знайомцем і книжковим бадді:)) рекомендацію книжки «Тіло веде лік» і проковтнула понад 500 сторінок за два тижні.
За однією із порад із цієї книги я вирішила нарешті сходити на масаж і випадково знайшла неймовірно цікаву дівчину із України, масажистку, котра має салон за 8 хвилин від мого дому.
Я не планувала під час масажу ще й говорити, але перший годинний сеанс ми безперестанку розмовляли і Ю. розповіла мені багато корисних речей. А ще поділилася своєю історією, як пішла з графічного дизайну та постійної віддаленої роботи вчитися на масажистку. Це все починалося із навчання для себе, а переросло у власну справу. Люблю такі історії!
Тож поки що ці два тижні березня до вчорашнього мокрого снігу, відчувалися дуже весняно та енергійно. І я думаю, що справа не тільки в погоді, а й у тому, що суттєво збільшилася кількість розмов. Розмов про книги, каву та психологію.
Мій список для читання невпинно росте і ніщо мене так не драйвить, як розуміння того, що в цьому світі є ще купа книжок, які я хочу прочитати.
Як і купа цікавий людей, яких я маю зустріти і послухати.
