#67 Про віднайдене відчуття дому
і непідсумки року
Довго не знала про що написати останнього листа у 2023-му, та, на щастя, він написав себе сам і вибрав формат за мене. Тож вийшов такий собі список штук, які хочеться запам’ятати про цей рік, де мені здавалося, що лиш додалося сивого волосся і купу нервів, хоча насправді було й трохи приємного.
Подія року
Здається, що переїзд у цю світлу та нову квартиру ніби оновив прошивку у моєму персональному комп’ютерному забезпеченні.
Власне оте відчуття дому, котре я втратила, коли поїхала зі Львова і постійно шукала у тимчасових помешканнях, нарешті до мене повернулося, хай може і частково.
Раптом принаймні стало приємно повертатися додому, де хай і розкидано цілу купу різного розміру машинок, немає робочого столу і все знову доводиться робити за кухонним, зате в іншому - усе так, як і має бути в моєму домі.
Бо дім - це не обов’язково має бути будинок. Це може бути 36 кв. метрів із білими стінами, одним сірим диваном та ліжком із твердим, як у готелях матрасом, саме так, як я люблю.
Тож найщасливішим та найважливішим моментом 2023-го вважаю цей переїзд і все з ним пов’язане: те, що я на нього наважилася і те, що я його втілила.
Днями гортала свій старий блокнот, що завжди лежить у наплічнику, і натрапила на запис про те, як домовлялася весною про огляд квартири у цьому ж під’їзді, тільки двома поверхами нижче і з вікнами на іншу вулицю. Це все я знаю тепер тому, що вже живу понад місяць у цьому будинку і трохи розібралася у відмінностях квартир.
Тож знайшовши той запис, я усвідомила, що коли б таки зібралася переїхати весною, то це була б зовсім інша квартира та інша історія.
Натомість мені пощастило із цією, де вікна виходять одразу на дві церкви, де одна з них - напевно візитівка Вроцлава. Ну добре, це просто моя найулюбленіша катедра тут.
За кілька днів до Різдва у місті була проїздом моя подруга Настя. Мене дуже потішило, коли вона зайшла у цю квартиру вперше та сказала, що вона дуже схожа на наше житло у Львові. Часто ловлю себе на тій самій думці. Може, я врешті трохи повернулася додому. Напишу це слово без лапок, бо у кінці 2023-го просто хочеться почуватися саме так, вперше залишаючи усі “але” поза текстом.
За день до Різдва ходили з І. в одну із двох українських кав’ярень-книгарень у Вро - “Макулатура” і там я натрапила на книгу, яку вже замовила з України і чекаю: “Дім хюґе. Як перетворити помешкання на оселю щастя”. Потрібні слова знаходять у потрібний час, а в цій книжці було щось про те, що правильні світлі квартири (мається на увазі ті, де багато природного світла протягом дня) додають людям сил жити це життя. Приємно було читати і усвідомлювати, що я знайшла саме таку квартиру. Бо у сонячний, морозний день тут не треба ані опалення, ані освітлення - неймовірно.
Тож тепер я знаю, що у квартирах ціную кількість світла, простоту, розташування та вигляд з вікна. Залишилося лише про це пам’ятати під час майбутніх переїздів.
Мандрівка року
Мандрівок у 2023-му майже не було, але була одна, яка вартувала десятьох. Звісно, це поїздка до моря у Сопоті, про яку добре, що маю написаного окремого листа. Ця поїздка була чимось таким особливим, бо я справді вперше за довгий час відчула себе щасливою. Це було по-особливому ще й тому, що попри все, що відбувалося, не вдавалося і загалом залишалося тим самим, там, у Сопоті, мені вийшло повернути собі трохи тієї Світлани, яка вміє насолоджуватися смачною їжею без тривожності, вміє радіти новому місцю, як колись дуже давно, і вміє бути в моменті, де нічого не треба, окрім як сидіти на лавці на березі моря і вдихати чисте повітря. Хочеться тепер знову поїхати в Сопот і щоб було так само кайфово.
Книжка року
Книжка року - це “Завтра, завтра, завтра”. У мене відчуття, що я писала про неї усюди, та насправді це всього один пост в інстаграмі. Мені б хотілося перечитати цю книгу ще в оригіналі, тільки не знаю чи буде мені так само цікаво. З таких мрій ще є бажання повернутися до “Щигля” англійською, бо хоч загалом не надто сподобалася книга, проте вона мене тримала до останньої сторінки, бо читала я її усюди, де могла і чергувала паперову та електронну версію. Тож тепер, кілька років після прочитання, здається, що ця книжка значила для мене значно більше, ніж я собі тоді подумала. Може так само буде із “Завтра…”
Фільм року
Про фільм All the bright places я так ніде і не написала, бо фінал виявився для мене дуже розчаровуючим, але сам сюжет, саундтреки, одяг героїв та краєвиди - були саме такими, як люблю і я отримала чисту насолоду - pure joy - від перегляду. Сумно насправді, що дуже світлі люди можуть бути дуже сумними всередині. Ця стрічка нагадала мені, що варто частіше говорити приємнощі тим, хто ділиться зі мною своїм теплом. Загадаю собі робити це частіше в новому році.
Звичка року
Як не дивно - це звичка планувати тиждень у неділю ввечері і записувати усі справи, так-так, усі, навіть побутові, у паперовий блокнот, щоб потім у кінці тижня радісно їх викреслювати (переважно). Через те, що мені так сподобалася ця звичка я навіть наважилася замовити собі ще “складніший” блокнот для планування на 2024-й. Ще так і не дійшли руки його пофотографувати, але рада що з блокнотами у мене все стабільно: або мені друзі дарують жовті, або я сама замовляю такі ж:)
Хоч може це і так зрозуміло, та нагадаю собі, що тримала мене також і ця розсилка, а точніше бажання писати її попри все, навіть якщо виходить раз на місяць замість щотижня. Для мене величезне досягнення, що я веду її вже понад три роки і досі хочу це робити. Рада, що є щось, що можна продовжувати, а ще важливіше - перечитувати у моменти зневіри. Виявилося, що листи самій собі - таки справді допомагають мені рухатися далі цим життям.
