#65 Про Сопот, осіннє море,

та відпочинок від соцмереж

Розуміння того, що мені треба поїхати кудись далі, ніж місця неподалік Вроцлава, виникло ще влітку, але тоді я змогла наважитись лише на вікендову мінімандрівку до Познані.

Врешті, завдяки чоловіку, який сказав, що варто спробувати, я таки купила квитки на літак до Гданська та забронювала готелі. Насправді мені хотілося поїхати в якусь іншу країну, але стартувати вирішила у межах Польщі. До цього я не була у відпустці із 2019-го, а з дитиною не мандрувала взагалі (вимушені переміщення у 2022-му я сюди не рахую).

Мені було дуже важко насмілитися їхати, багато хвилювань та сумнівів, але вперше за багато років виникло відчуття, що я хочу до води і хвиль. Тоді ж я пригадала собі, що так досі і не була у Гданську, лише летіла звідти колись у Стокгольм.

Так виникло бажання поїхати до Балтійського моря. Та перед цим я замовила фотосесію для мене та І. у дівчини з Києва, котра на той момент жила у Польщі, ми багато говорили і якось мимохідь вона згадала про Сопот, де нещодавно була. Власне, вона й порадила мені поїхати саме туди.

Близькість Гданська та Сопота мене принаджувала, тому я вирішила, що це ідеальний варіант побувати одразу у двох цих містах. Забігаючи наперед, мушу сказати, що Гданськ бачила дуже фрагментарно, бо більше днів припало на Сопот, та може це на краще, бо завжди буде привід, щоб сюди повернутися.

Ми вилітали із Вро у вечір п’ятниці наприкінці вересня. Тоді якраз почалася гроза і наш рейс затримався на годину. Я ж обирала літак, щоб добирання було легким та швидким. Бо потягом їхати потрібно було понад п’ять годин. Що ж - виграла в часі я небагато. Тим самим нагадавши собі скільки додаткових годин жеруть аеропорти та добирання до них.

Якраз в аеропорту Вро під час довгого і нудного чекання на рейс я вирішила свідомо не заходити в усі соцмережі, котрими користуюся, окрім одної, де у мене контакт із близькими. Найбільше я потребувала відпочинку від інстаграму, який для мене останні тижні до того був максимально токсичним. В сенсі, що я сама робила своє перебування там шкідливим для себе. Тож я подумала, що ці кілька днів мандрівки чудовий час нікуди не заходити онлайн, нічого не постити, а просто побути в цих місцях максимально присутньою. Відчути їх для себе, а не для сторіз, які “конче” треба запостити тут і зараз.

Зараз я думаю, що якби я так тоді не зробила, то навряд би сильно пройнялася Сопотом і повернулася б із таким захватом від цього місця. Постинг у соцмережі в моменті розпорошує мене і не дає помітити усе, що хочеться помітити.

Тож я нічого не поширювала, натомість багато фотографувала із давно забутим ентузіазмом, який буває тільки у нових місцях і тихо раділа, раділа, раділа, як не було дуже довго до того. Насправді я сама була здивована, що мене накрила радість від такого простого: заходу сонця над морем, жовтого листя на стареньких і закручених вулицях Сопота, вітру, що грається моїм волоссям, як хоче, мокрих ніг у холодній воді Балтійського моря, хвиль та повітря, яке буває тільки у прибережних містах…

Ох, Сопот ніби відкрив у мені малесенькі потаємні двері, такі, як відкривала Аліса у чарівний сад. На кілька днів мені справді вдалося відключитися від всього, що мене тривожило і турбувало останні місяці. Я спробувала це відпустити, подякувати за те, що я тут, біля моря, що я змогла поїхати удвох із дитиною кудись, що все це не так і складно, як мені здавалося, а я можу більше, аніж часто думаю. Тож то були прекрасні три з половиною дні, сповнені простих, але таких потрібних мені приємнощів.

Опісля це все дуже швидко розвіялося, бо ми повернулися до Вроцлава і вже наступного дня я отримала неприємну звістку, через яку годину проплакала. А потім у садку був останній день улюбленої виховательки І., про що я писала у попередньому листі.

Ось так моя мінівідпустка закінчилася, залишилося багато приємних спогадів і бажання повернутися в Сопот ще, і ще, і ще. А в ідеалі купити (мріяти ж можна) будиночок на одній мегазатишній сопотській вуличці, аби щовересня їздити туди пити каву nad morzem.