#107 Що я любила у квітні

Квітень — мій найулюбленіший місяць в році, на який я завжди чекаю з нетерпінням. Але цього року він починався тривожно, і погода була більше схожа на березень.

Але якщо погоду я змінити не можу, то покращити власний настрій мені під силу.

Так, ще у березні я вирішила і забронювала нам житло поблизу Балтійського моря — мого улюбленого моря — на польський Великдень.

Минулого року на Великдень ми були у Гданську, і було вже так спекотно, що я чомусь подумала, що буде так само, ха-ха.

Цього року Великдень швидше, а весна не поспішає. Тож замість футболок я брала із собою у Свіноуйсьце зимові шерстяні светри. Колись я почула від когось про це курортне містечко на березі Балтійського моря і подумала, що хочу туди. Ну бо ж не Гданськом єдиним. А взагалі маю таку собі мрійку — побувати у максимальній кількості міст та містечок, які мають вихід до Балтійського моря. Принаймні у Польщі.

Свіноуйсьце виявилося вітряним і простим, на мій смак, а телефон понад 5 разів вітав мене у Німеччині, бо наші апартаменти знаходилися дуже близько до німецького кордону і загалом до Другої світової війни це місто було німецьким. Це пояснює також, чому тут так багато німецьких туристів, а вивіски дублюються двома мовами.

Проте в цьому вітряному та холодному місті на початку квітня мені вдалося сповільнитися і отримати насолоду від споглядання холодного моря. Давно, дуже давно, я хотіла поїхати на море взимку, але мій максимум був — це Одеса, здається, у листопаді 2015-го, котрий був теплим, і, наскільки пригадую, ми тоді не дійшли до моря.

Тож ця мрія залишалася зі мною, навіть якщо фактично я перестала про неї пам’ятати.

У Свіноуйсьцю не було що робити, окрім як прогулюватися біля вітряного моря з доволі великою кількістю людей, як на несезон, а ще фотографувати його на плівку. Нарешті я відпустила контроль за кількістю кадрів і за тим, що “вартісне”, а що ні, і просто робила кадр за кадром. Це приносило мені задоволення та спокій. Не хвилюватися за результат, а просто радіти процесу. Відчуття, яке покинуло мене і яке постійно шукаю.

Так, я зробила багато (так собі думала в моменті!) фото заходу сонця над Балтійським морем на чорно-білу плівку Свєма 64, яку мені перед тим привезла із Черкас подруга І. Через те, що це був вечір, а також, напевно, тому, що плівку було протерміновано, більшість тих кадрів не вийшла, але ті, що вийшли, принесли мені багато радості! Тому Свіноуйсьце запам’ятається мені саме цим.

За тиждень після цієї мінімандрівки я не змогла всидіти вдома і вже на український Великдень подалася до Познані, так, знову на книжковий клуб там.

Але цього разу я купила квиток на ранковий потяг, а Дар*я мене зустріла і ми провели цілий день разом: сходили в один із моїх улюблених закладів тут: Okruszki, прогулялися містом в пошуку безкоштовних виставок і таки знайшли одну в Арсеналі: Konieczność (до речі, вона триватиме до 7-го червня), авторства Mehtap Baydu, мисткині курдського походження, яка живе в Берліні, потім врешті опинилися на книжковому клубі, який організовує Дар*я, у кав*ярні Untitled, а завершили цей день вечерею у Mitte, де я була вперше і де мені сподобалося.

Кіно та серіали

Квітень видався місяцем, коли я мало дивилася фільми, проте встигла переглянути два серіали. Перший — німецький серіал Cassandra на Netflix. Попри те, що він місцями моторошний та неприємний, бо це трилер, мені хотілося його дивитися, а ще сподобалося, як було витримано естетику 60-х та 70-х і який будинок знайшли чи, може, відтворили для зйомки.

Також у квітні я чекала на другий сезон серіалу Beef, бо три роки тому мені дуже сподобався перший. Другий сезон зовсім інший за настроєм, складом акторів та навіть сюжетом. Зав’язкою все ще залишається сварка між людьми, проте цього разу у мене склалося враження, що сюжет хотіли зробити більш комічним, ніж жорстоким. Кілька серій на мій смак — це 10 з 10. Проте останній епізод мене більше розчарував, ніж виправдав очікування.

Книжки

У квітні мені вдалося прочитати три книги, і це вау! Здається, у мене дуже давно такого не було.

На початку місяця я читала “Власну кімнату” Вірджинії Вулф, про яку дізналася із січневої книги — “Власне життя”.

Потім я випадково сама для себе захотіла читати книгу Ольги Токарчук “Дім дня, дім ночі”. У лютому в Берліні я сфотографувала цю книгу англійською і виклала в сторіз, а моя вроцлавська подруга Ю. написала мені, що має її українською і може дати почитати. Так, ця книга фактично сама мене знайшла. Щодо читання, то я сама не сподівалася, що так швидко занурюся у цю історію, бо коротка анотація та відгуки на Goodreads натякали, що це буде нелегке читання. Проте Токарчук так пише, що навіть не розуміючи, що відбувається, ти просто хочеш читати це далі. Саме тому цей зміксований сюжет із різних історій у “Дім дня, дім ночі” нагадав мені про книгу Харукі Муракамі “Кафка на пляжі”.

Третьою прочитаною книгою у квітні стали “Хризантеми” Уляни Кравченко для книжкового клубу Насті. Це було непросте читання через мову, якою пише Кравченко, а також через модерністський стиль письма. Проте поставила цій книжці чотири на Goodreads, оскільки в університеті більшою мірою вивчала українську літературу на прикладі авторів-чоловіків і майже нічого не знала про життя та почуття українських жінок у XVIII–XIX століттях. І тому я дуже рада, що потреба прочитати цю книжку на книжковий клуб змотивувала мене не закинути це читання у процесі, попри дискомфорт. Окремо було цікаво почитати про стосунки Уляни із Іваном Франком: вони листувалися протягом всього життя, проте так ніколи і не були разом.

Різне

• Похід з Іларіоном на виставку японських художників, які переїхали до Європи і тут розпочали свою кар’єру, дав стільки натхнення та емоцій, що я ще досі радію. До речі, виставка триває до 31 травня у Pawilonie Czterech Kopuł.

• Кілька разів сходила на пілатес та йогу і ледь перебирала ногами після цього, але яке ж це дивно-приємне відчуття втоми!

• Зустрічалася з подругами на ранкові розмови і тепер хочу зробити це нерегулярною традицією.

• Аплікація BookBeat для прослуховування аудіокнижок. Більшість книг тут польською, але мені вдалося знайти нову книгу Лєни Данем — Famesick, яку авторка сама ж і читає. Завдяки запрошенню я маю два місяці безкоштовного періоду, тому планую його використати, щоб послухати цю та, можливо, ще якусь книжку.

• Сходила на Tech & Creative Speed Meetup від Projector Global Community у Вроцлаві. Виявилося, що мені життєво необхідно виходити зі своєї домашньої мушлі і говорити із людьми. Зразу покращується настрій, знаходяться нові ідеї, а бонусом отримуєш цікаві знайомства.

• Завдяки сусідці дізналася про жіночий клуб англійською, який організовує полька, котра після 12 років життя у Великій Британії повернулася до Польщі і заново будує своє коло спілкування тут. Я хвилювалася, як буду розмовляти три години англійською, та натомість все було легко і невимушено, хоч і говорили ми на різні теми, навіть важкі.

• Підписалася на свій перший польський книжковий клуб. Уявлення не маю, чи дочитаю книгу польською на 500 сторінок, але зустріч у кінці травня тепер є для мене цим стимулом.

• Знайшла у поштовій скриньці конверт з листом та наклейками від дівчини-креаторки тут, на Substack, із Канади. Як же це приємно отримувати аналогові речі поштою!

Дописую цього листа і розумію, що він уже довший, за стандартний для імейлу, тож це значить, що мій улюблений квітень був хорошим місяцем. Вдячна за це!