Багато зараз думаю про гроші. Прочитала гарну думку: замість того, щоб фокусуватися на тому, чого немає (на твоєму банківському рахунку), зосередься на тому, що там вже є.
Рік тому, у січні 2024-го, я мала нуль грошей і тривожність до безкінечності через новини, відсутність прибутку, роботи та загальну нестабільність.
Зараз, у липні 2025-го, я маю зарплату, яка все ще далека від того, що я собі бажаю або навіть не так - далека від того, що є прийнятним на польському ринку. Тому я часто фокусуюся на словах: замало, недостатньо, менше за інших і т.д.
Цей лист я пишу, щоб нагадати собі: рік тому у мене було нуль прибутку на банківському рахунку, а зараз - туди щомісяця приходять гроші. Так, вони невеликі, але раптом що - я зможу сама оплатити орендовану квартиру та інші потреби. Базові потреби без чогось над, але що може бути важливіше за дах над головою та спокій за свою дитину, яка має усе необхідне?
У 2023-му році мені написала на Лінкедін польська рекрутерка із пропозицією роботи у Варшаві, де одразу вказала ж і зарплату. На ту роботу я не змогла погодитися, бо основною умовою був переїзд у Варшаву, але я запамʼятала ті цифри, вони досі «занадто» для мене. Я досі до них іду.
Хочу, щоб одного дня у мене була така зарплата, щоб та сума, котру написала мені польська рекрутерка, більше не здавалася чимось над, а була просто звичайними цифрами. Someday someday.
Я варта всього, чого я хочу. Маю це написати, щоб нарешті відпустити. Бо інакше ці сумніви в собі ітимуть за мною. Сумніви, я вас відпускаю. Давайте далі без мене.
Я можу і вмію заробляти гроші. Я можу заробляти їх легко і з задоволенням від роботи. Я варта сум, котрі уявляю/бажаю.
Цікаво, що як тільки я почала думати інтенсивно про гроші останні тижні, то одразу прийшли і відповіді: ютуб канал, телеграм-канал, рядки у книгах, розмови.
Окремо я дуже рада, що в моєму оточенні більшість жінок працює або дуже сильно прагне до цього, змінюючи професію і займаючись навчанням, або перебуваючи в декреті, точно знає, що хоче повернутися до роботи після цього.
Зараз як ніколи розумію оці фрази, що оточення формує тебе. Раніше не задумувалася навіть, хто з моїх подруг працює, а хто ні, а зараз, після однієї розмови, зловила себе на думці, що жінок, котрі мають роботу, все ж таки більше. Або не так - я просто фокусую свою увагу на тих, хто працює і прагну таких карʼєр, як мають вони.
А ще я нарешті розумію, що моє прагнення працювати не зʼявилося нізвідки: моя бабуся працювала і мама теж. На жаль, робота бабусі в колгоспі - це сумний приклад шітті ворк, коли отримуєш копійки за цілий день важкої праці у полі. А потім повертаєшся додому, а там тебе чекає непочатий край «невидимої» роботи, діти та відсутність партнера.
Розумію, що моє прагнення працювати завжди було аби заглушити внутрішню тривожність, бо не можна ні на кого покладатися у цьому світі. На жаль, мені лише ситуативно вдавалося її позбутися, а потім війна загострила моє відчуття, що завжди, завжди, завжди, за будь-яких обставин треба мати роботу.
Тож це бажання мати гроші та роботу комплексне і тягне за собою дуже багато різних речей, які зовсім не допомагають мені заробляти гроші легко, а тим більше озвучувати в голос цифри, про які я мрію.
Тому у цьому листі я хочу розірвати це коло, вирватися з досвіду, що йде із минулого і врешті з гідністю прийняти той факт, що я хочу і можу більше.
Писати цей текст було важко, але завдяки підтримці однієї жінки (так, В. це ти) та натхненню з одного ютуб-каналу, я тут і вперше про це говорю чесно навіть сама із собою.
Далі буде краще. Далі буде по-іншому, ніж всі роки до цього. Бо я варта найкращого, як каже Ярослава Гресь.
Я рада бути тобі підтримкою, хоча відчуваю наші розмови скоріше терапією для себе — настільки вони щирі та наповнені відкриттями. Сяй! Хай ніяка сума не буде захмарною.
Я от зараз вчусь думати про те, що я справді не обмежена у своїх доходах. Тобто, НЕМАЄ МЕЖ. Поки що мені важко уявити, що так може бути, що насправді немає стелі. Бо в моїй голові вона досі є.
Тож я бажаю нам прийти до бажаного.)