#68 Неочевидні варіанти

і віра в себе

Позаминулої середи я прокинулася і, після того, як пофоткала світанок у своєму вікні, прочитала новий лист Насті, де вона згадує, що знайшла роботу, коли почала розглядати неочевидні варіанти. Я навіть зробила скрін собі із цими словами, настільки вони мені відгукнулися в цьому моменті.

Того дня у мене було заняття польською, а опісля безкоштовна коуч-сесія, де моя співрозмовниця, відповідаючи на мій запит, порадила почати розглядати не тільки доступні та зрозумілі шляхи його вирішення. 

Про те, що ця фраза, хай у різних форматах, за один день прийшла до мене кілька разів я зрозуміла тільки наступного дня і саме так виникла ідея цього листа.

Здається, я так довго намагалася шукати рішення своїх проблем тільки очевидним способом, що навіть не допускала факту, що можна перемкнути своє мислення і наважитися на кроки, які нібито не пасують до мене. 

Тут не про щось глобальне, а про те, щоби не навішувати самій собі ярликів із упередженнями, що я можу, а що - ні. Наперед не блокувати собі доступні дії. Бо часто я значно більше помиляюся щодо себе, аніж інші люди про мене думають в хорошому сенсі. Так, в одній із розмов із моєю менторкою я сумнівалася у своїх кваліфікаціях, а вона навпаки мене підштовхнула подумати: “А що, як я й справді в чомусь можу бути overqualified?” Це було максимально несподівано.

Коли я дозволила собі спробувати піти туди, куди раніше б ніколи навіть не наважилася звернути, раптом мені прийшли пропозиції звідти, де максимально довго не було жодних відповідей.

Днями зрозуміла, що починати життя з нуля в іншій країні - це часто повертатися на кілька кроків назад в усіх сферах відносно того, що було вдома. Часто - це готовність пробувати щось кардинально нове, знову вчитися і не мати певності в оцьому «ким-я-хочу-бути-коли-виросту».  Загалом я вже давно відпустила лінійний розвиток подій і не прагну іти лише в одному напрямку. Мені цікаво так багато речей, а ще тепер у мені, як мінімум кілька Світлан: Світлана, котра говорить польською і вивчає імена молодих польських співачок, Світлана, котра говорить англійською і в захопленні від книжкової блогерки з Канади, та, звісно, Світлана, котра говорить українською і прагне навіть у Вро не пропустити жодну книжкову новинку, що виходить друком удома. Та й це тільки кілька Світлан, бо насправді цікавих для мене речей значно більше.

Тому коли я нарешті це усвідомила, то ніби побачила океан варіантів та можливостей, якого не було в моїй уяві першочергово.

Мені ж бо не вперше починати щось, як і не в перше почуватися самотньою чи шукати друзів. Напевно в цьому є перевага моєї історії, бо я вже, як мінімум тричі проживала щось подібне до того, що маю у Вроцлаві. Бо, наприклад, пошук першої роботи після університету так само складний, як і пошук нового місця праці після декрету в іншій країні.

В чому я впевнилася днями остаточно, то це в тому, що гроші та час витрачені на вивчення нової мови ніколи не будуть даремними. 

Ніхто з моїх рідних не думав, що польська мені коли-небудь згодиться, а я була впевнена, що вона мені дуже треба ще тоді, коли в університеті нашу групу ділили навпіл і просили обрати собі додаткову мову серед польської та російської. Мені тоді навіть вагатися не було потрібно. 

І я досі думаю, що моя, можливо, сміливість чи впертість дуже класно допомогли, коли знаючи польську на рівні А1 я пішла і купила собі у Хожуві, де на той момент була по студентській волонтерській програмі, Януша Вишневського “Samotność w sieci”. І не тільки купила, а й усю прочитала.

І я досі думаю, що моя віра в мови часто більша за мої навики. Просто колись я мала нестримне бажання прочитати, почути, заговорити. Часом здається цей запал в мені зник, та коли я бачу його проблиски у власних діях, то я дуже вдячна собі, що я все ще та 19-річна Сві, котра хотіла чогось дуже сильно і не зважала на упередження та перешкоди. А просто йшла і пробувала. 

А ще цікаве спостереження - я вже часом не помічаю навіть, як протягом дня говорю то польською, то англійською, то українською. Це втомливо, плутаються слова, робляться помилки, але коли вдається кілька цікавих розмов різними мовами за один день, то я навіть роздумую аби почати вчити ще якусь. Звичайно, я абсолютно не шарю, де на це все знаходити час та сили. Тож поки зупинюсь на вдосконаленні своєї польської та англійської.

Поки січень 2024, хоч і почався з малоприємних речей, та дав мені більше надії, ніж цілий 2023-й. Сподіваюсь, щось із тих проблисків світла таки стане променем в моєму житті і я наважуть про це все написати у котромусь наступному листі.