#80 Три роки у Вроцлаві
Правда така, що я все більше віддаляюся від свого попереднього життя у Львові. Я забуваю, що там любила, який одяг носила, чим жила.
Моє життя у Вроцлаві починалося з однієї подушки, найдешевшої ковдри з IKEA та двох футболок за кілька копійок із H&M. У Вро я ніби починала все з нуля. Заново вибудовувала свій стиль, купувала одяг, експериментувала з ним, наважувалася на поєднання, які напевно так і не дозволила б собі у Львові. Чи просто так собі думаю.
Зараз, кол позаду три роки у Вро, а на моїх полицях повно одягу, я думаю як три роки стають тим проміжком часу, коли ти все глибше осідаєш на якомусь місці, не пускаєш коріння, але можеш оповідати історії про різні райони міста і про себе там. Можеш уже розуміти, де був початок і все нове, а де багато речей у цьому місті вже стали для тебе буденністю та нормою.
Можеш тепер розповідати про свої сумні та радісні дні. Про себе різну у цьому місті.
Час невблаганний. І саме тут у Вроцлаві я зрозуміла цю не надто приємну фразу - “немає нічого більш постійного, аніж те, що тимчасове”.
Саме так і сталося із моїм тимчасовим життям тут.
Спочатку то було життя на пів року. Ого, аж на цілих пів року! Потім ще на три місяці, а потім ще. Аж поки не стало зрозуміло, що моє намагання затримати час геть не затримує того факту, що моя дитина росте, має іти в садок, а скоро вже і в школу.
Тож за тим, що було тимчасовим життям для мене, у мого сина раптом стало більше прожитих років у Вроцлаві, аніж у Львові. Коли я на хвильку зупиняюся і це усвідомлюю, то маю мурашки на шкірі.
Це що означає, що все своє більш-менш усвідомлене життя він пам*ятає тільки у Вроцлаві?
Коли ми переїхали у цю квартиру із виглядом на старі вроцлавські костели, то І. ще довго перепитував мене за нашу стару, маючи на увазі ту найпершу зйомну у Вроцлаві. Так само час від часу у нього виринають спогади, які теж пов*язані тільки із життям там, у квартирі, яку ми стали називати за іменем її власниці.
Там трапилися його перші збиті коліна, перший усвідомлений лапатий сніг, перша подруга і перші ранкові збори до садка…
Тепер, коли багато викликів пов*язаних із життям на новому місці у перші місяці позаду, я настільки зливаюся із цим містом, що відмовляюся часом вірити, що це четверте місто, де я осіла так надовго за своє життя. Хоча, що таке “довго”, коли у місті мого дитинства я прожила 16 років, а у місті моєї юності - 11.
Роки - це умовність. Відстані - це просто цифри на карті.
