Раптом, опинившись у Вроцлаві, я відчула себе морячкою, яка після довгих плавань повернулася у рідний порт. Дивно, бо хоч це й не дім, але схожості вдосталь, а ще тут є багато того, що робить мене живою і трошечки щасливою. І так, я знаю, що можна бути безмежно сумною, але при цьому трошки щасливою. Будучи мамою мені постійно треба триматися за все, що робить мене “трошки щасливою”, щоб з того щастя робити щасливим сина.
Тож далі залишу собі список, який потрохи писала останні дні, та все ще відчуваю його незавершеність.
Те, що додає мені сил:
застеляти ліжко щоранку;
фотографувати на плівку;
довгі піші прогулянки, а в ідеалі ранковим напівсонним містом ( цей пункт справно виконується завдяки раннім прокиданням І.);
переборювати себе і говорити з незнайомцями, щоб просто почути щось цікаве, а зараз у Польщі аби практикувати розмовну польську;
розвіртуалення із старими чи новими знайомими з інтернету (вже давно переконалася на собі після кількох знайомств із людьми з ЖЖ, що відчути людину можна через тексти та фотографії і все інше, що вона публікує у мережі);
сидіти у тиші надвечір на кухні самій, коли син заснув і чути лише крики старших дітлахів з вулиці та музику чи розмови сусідів, зробити мелісовий чай, не вмикати ніякі відео чи подкасти, а просто сидіти і радіти з цієї неймовірної розкоші;
розвішувати щойно випраний одяг: тут усе просто - у душі я ще той єнот:);
писати: від руки в блокноті, в нотатках на телефоні, вистукуючи клавіатурою на ноутбуці (треба тепер невпинно дякувати В., що переконав мене взяти лептоп із собою, а то я ледь не поїхала без нього;
отримувати листи поштою: листи та листівки, а ще поштові скриньки - то для мене щось особливе та важливе, вже про це писала і, як виявилося, з того часу моє ставлення до них не змінилося;
робити мінімальний затишок усюди, де б не була: купити собі чашку, затишний плед потрібного кольору (поки що стабільно жовтого, авжеж), покривало аби було чим застеляти ліжко вранці, - мені це вкрай важливо, не люблю просто розрівняну ковдру;
купувати квіти і прийняти той факт, що це моя потреба і відразу додає настрою в квартирі та мені особисто;
пити чай з улюбленої чашки зранку та ввечері, як ритуали, які починають та завершують мій день;
вчити мову тієї країни, в якій опинилася по 5 хвилин на день у додатку на телефоні - це дає мені відчуття стабільності, а ще допомагає відчути, що я щось та й роблю щодня;
три сторінки книжки польською великого обсягу щовечора, замість відмазок, що я це ніколи не прочитаю, маленькі кроки, маленькі перемоги + практика мови і нові слова;
вивчати місто і його вулиці, з’єднувати райони - я часто ходжу чи їжджу трамваєм одними і тими самими вулицями, а потім не можу вшарити, що якісь пункти знаходяться значно ближче одне до одного, ніж може видатися із гугл-карти, допомагає “зшити” місто у моїй голові і відчути, що воно впускає мене до себе;
писати цей блог, як тільки є відчуття, що слова переповнюють і засиділися в мені, відпускати їх в електронні світи, щоб потім колись перечитати або ні.