Перший місяць у садку завершився першою болячкою. Передбачувано і згідно усіх історій про адаптацію, почутих раніше від інших мам. Ну точніше останній тиждень березня малий хворів, тож уже не ходив. А за ним заразу підчепила і я, але трохи відтягувала похід до лікаря, а коли врешті пішла, то отримала свій рецепт і пила антибіотики тиждень.
Також десь у цей самий час болячок, як мені здається, до нас знову повернулися клопи (спершу укуси з’явилися у малого, а потім і в мене), та сил одразу вирішувати ще й цю проблему у мене не було. Вирішила відкласти це, поки не одужаємо.
Десь поміж цим усім, коли малому покращало і він знову пішов у садок, я навіть спробувала шукати нову квартиру. Класний варіант порадила знайома, з якою ми познайомилися на фб і ще навіть жодного разу не бачилися.
Я зателефонувала до ріелторки, домовилася про огляд, але наступного дня довелося все відмінити, бо після повернення малого в садок із залишковим кашлем на три дні, у четвер мені раптом здалося, що він підчепив щось нове, тож замість огляду квартири і садка ми пішли до педіатра. Тут ще моя паніка була пов‘язана із тим, що якраз наближалася Пасха і довгі вихідні, коли у Польщі дуже мало що працює і раптом що, то тільки на швидку (SOR - тобто).
За знешкодження клопів теж не вийшло домовитися, бо фірма, яка нещодавно робила дезінсекцію під‘їзду і котру я провтикала, не брала трубку ще в середу, за 4 дні до Пасхи, а обдзвонювати інші не було ні часу, ні можливості, тож все перенеслося на невідомо коли.
З переїздом спочатку дуже загорілася, бо це класний район, я хотіла там пожити, новий будинок, багато українців і загалом його мені порадила знайома, яка там живе і все розповіла із середини. Тож одного вечора я вже була готова туди вселятися негайно, ще день дізнавалася деталі і домовлялася з ріелторами, а коли довелося усе відмінити і йти до педіатра, то відчула, що перегоріла.
Виявилося, що з нової квартири відстань до садка буде аналогічна, що є зараз, але з купою пішохідних переходів і мостів, що, на жаль, нічого не допомагає виграти у часі.
Ну і довелося зізнатися собі, що я люблю наш поточний маршрут, де все вже мені просто і зрозуміло (звичка, напевно), де дорогою до садка ми проходимо міст, дивимося на річку і качок, та стоїмо лише на одному довгому світлофорі.
Звісно, це я романтизую і ідеалізую усе, до чого звикла за майже рік. І насправді у цій квартирі, де ми зараз, окрім клопів, вже назбиралося трохи побутових питань, які треба вирішити, але не те щоб вони якісь непосильні, просто це знову ж потреба у комунікації, дзвінки, домовленості, узгодження. Часом мені просто здається, що нібито в новій квартирі все одразу буде доладу і мені нічого не доведеться робити, хоча, звісно, це не так.
Щодо цих перших тижнів у садку, то було у них і трохи приємного: наприклад, наші старші сусіди із першого поверху вирішили зробити І. подарунок і купили солодощів та поліцейську машинку. Малий не очікував, що йому щось подарують, тож кілька разів мене перепитав, чи це йому. А як тішилася ця пара!
Ще одного дня я думала, що загубила парасольку І., бо напередодні залишила її у візку на першому поверсі у під’їзді, та коли вранці прийшла - її там не було. Поки я трохи засмучена, бо якраз збиралося на дощ, подумки розмірковувала, як це поясню І., наша інша сусідка з першого поверху відчинила вікно і запитала мене чи я нічого не загубила. Звісно, в неї була наша парасолька! Вона переймалася, що хтось її забере і тому вирішила забрати до себе:)
Зовсім нещодавно хтось залишив у візку м’яку іграшку для І. анонімно. Нам поки не вдалося дізнатися від кого вона.
Ось чому мені ще важко переїжджати зараз у межах Вроцлава, бо я люблю цих людей, я вже до них прикипіла душею. Вони нас прийняли у своєму домі і дали відчуття, що ми тут повноправні мешканці. Ну і просто є враження, що вони вболівають за І. і навіть трошечки люблять.
Також в цьому районі живе подруга І., з якою ми познайомилися на майданчику в парку, куди часто ходили, до початку садка. Звісно, переїзд в інший район теж ускладнить це спілкування, бо навіть із садком це стало вкрай важко і тепер виглядає так, що бачимося лише, коли малий оклигує від хвороби.
Ще ми з чоловіком купили малому велобіг, але це вже інша історія. Можливо, для наступного листа. Та поки треба розібратися з цим усім, що я відклала чи відкладаю.
Знову і знову готова казати тобі, як ти мужньо та вправно з усім даєш раду. Якщо відчуваєш, що у нинішньому помешканні вам буде краще, то можна тоді вирішувати проблему тільки з клопами. Сусіди на них не скаржаться? Чи якраз компанія, яка дезинфікувала весь під'їзд, тому так і робить, що вони у всіх?