На вихідних, коли я пішла в туалет у кафе, а І. дивився мультик на телефоні (наша типова схема), пропікав таймер на каву та круасан. І поки я була відсутня І. вперше вирішив піти забирати замовлення сам.
Я вийшла з туалету і моє серце ледь не вискочило з грудей, бо за столиком було пусто і лише лежав мій телефон із увімкнутим мультиком. А І. та незнайомий чувак із сусіднього столика стояли біля барної стійки, де видають замовлення, із розгубленими обличчями.
Коли я підійшла, то офіціантка із розпачем в голосі повідомила, що круасан впав, коли І. його забирав, а вона, на жаль, не змогла зловити. Я сказала, що цей вже можна викидати, нічого страшного, ми купимо новий, але нового ще не було, повідомила офіціантка. Треба було почекати сім хвилин, чергова партія якраз допікалася.
Поки ми чекали на нові, то я провтикала момент і якась жінка швидше за мене забрала два з полуничним варенням. Врешті, я пішла купити таки круасан, а залишився тільки один і той порожній. І. не надто зрадів, але без істерики все ж таки погодився на нього. Мені ж не дісталося нічого, бо більше круасанів у кафе в той день не залишилося:) Я сиділа за столиком і дивилася, як І. насолоджується своїм круасаном і пишалася, у що свої чотири він може бути сміливим у таких дрібницях. Може це і щось цілком нормальне для його віку, але я була приємно здивована.
Ця ситуація мені показала, як мало я розумію про чотирирічок загалом і мого сина зокрема. Він знає, вміє і може більше, ніж я часто собі можу уявити. Хоч ця ситуація спершу мене налякала, та я була неймовірно горда, що він зумів розібратися, де видають замовлення, а в цьому кафе ми рідко, не побоявся піти і взяти свій круасан. Ну може це він такий голодний був - не знаю, але думаю в мене точно було менше сміливості в такому ж віці. Хочу давати йому якомога більше можливості бути собою, робити вибір, пробувати і хай помилятися, та вже точно знати наступного разу, що круасан може впасти з тарілки. Та головне - почуватися вільно і впевнено у будь-якій ситуації.