#77 Кафе в моєму будинку

Коли ми переїхали в цей будинок, то я помітила поруч із входом в наш під’їзд одне незаповнене комерційне приміщення. Зліва у нас, традиційно для нових будинків, є Żabka, що теж вже був плюс з попереднім районом, де навіть до неї нам було іти 7-8 хвилин. А праворуч росли красиві кущі і - було пусто. Мені чомусь зразу уявилося тут кафе і стало сумно, що вже кілька років тут нічого не відкрили, оскільки будинок здали ще у 2022-му.

Минулого літа все змінилося. Десь у липні я почула рух за вкритими папером вікнами, а вже за кілька тижнів з’явилася вивіска і стало зрозуміло, що тут буде кав’ярня. Так, мрія жити в будинку, де на першому поверсі буде кафе, котра з’явилася у мене ще у Львові, почала на моїх очах втілюватися у реальність.

Якось спускаючись ліфтом на перший поверх разом зі своїми сусідами-українцями, ми заговорили про це кафе і вони мені розповіли, що всі деталі про відкриття та власників уже є в інстаграмі на сторінці майбутнього закладу. Так, я вперше в житті підписалася на сторінку кафе, котре ще навіть не відкрилося і чекала дня відкриття ледь не більше за свій день народження:)

Між тим відкриття все переносилося та переносилася, аж поки ми не повернулися із Гданська минулого вересня і котроїсь неділі помітили, що двері, що довгий час були зачинені - нарешті відкриті. В день відкриття у кав’ярні мені так тоді і не вдалося побувати. Прийшла я трошки згодом. Але так почалася моя історія із цим місцем.

Історія почалася в жовтні 2024-го. Завдяки віддаленій роботі я почала приходити в кафе по вівторках і деякий час ця “традиція” трималася, що навіть коли я розговорилася з власницею і потім приходила в інші дні, вона жартувала: “ А що сьогодні вівторок?”

Так опісля перших сором’язливих в походів в кафе за кілька наступних я вже розмовляла щоразу із власницею, дізналася, що в неї син також ж віку, про різні труднощі з веденням бізнесу та загалом ми обмінялися подібними досвідами та історіями. Так минала осінь, в котрій окрім зйомної квартири у мене з’явився ще й “офіс”.

Будь-які зустрічі тепер я проводила у своєму другому “домі”. Навіть кур’єр якось доставив мені посилку прямо сюди.

Зараз, кілька місяців після відкриття, я вже не дуже пам’ятаю життя в цьому будинку до кафе. Тепер, якщо садок відміняється, а мені терміново потрібен гарячий напій чи просто зміна обстановки, то достатньо просто спуститися вниз і вже бути в “другому домі”.

Два місяці тому в кафе з’явилася нова баріста. Почувши українську мову та побачивши, як легко вона йде на контакт із незнайомими людьми, я спершу не могла повірити, що ця людина тут працює лише кілька тижнів. Згодом ми розговорилися і я дізналася, що роботу у кафе в нашому будинку дівчина отримала ледь не “магічним” чином, коли в розпачі зайшла попити кави сюди після того, як дізналася, що на попередню роботу, заради якої вона переїхала до Вроцлава, її не взяли.

А ще трохи згодом я дізналася, що ми з І. ще й з однієї області та маємо ще кілька дрібних співпадінь.

В ті дні, коли працює І. мені не треба казати, що я замовляю, як і “не можна” брати з собою. Ці кілька вранішніх хвилин на день, коли ми можемо порозмовляти, заряджають мене і після них я готова йти вдивлятися в монітор наступні години. Ось так у мене з’явилося місце нащодень, де стільки буває вранці української мови, що часом я забуваю, що я у Вроцлаві, а не у Львові.

І це лише кілька моментів, які мені захотілося написати про це місце. Бо можна розповідати окремо скільки приємних смолтоків та випадкових знайомств завдяки цьому кафе у мене вже відбулось.

Що я думаю - варто було мати таку мрію і таки дочекатися, коли вона втілитися в життя. Чи не дочекатися, а просто переїхати в потрібний будинок.